Харьков - природа - Жуки

Природа Харькова

История Харькова

Жуки різноманітні за будовою, забарвленням, розмірами, способом життя. Серед них є санітари, бомбардири, шкіроїди, плавунці, гробарики, світлячки, наривники, листоїди, рогачі, пилкоїди, стрибуни, бігунці, карапузики, гнойовики, ковалики, облудники, наривники, усачі, скрипуни, трубкокрути, довгоносики, короїди, мед ляки, златки, тощо. Личинки жуків теж різні за будовою та способом живлення (рис.21). Більшість жуків рослиноїдні, багато живляться рослинними і тваринними рештками, є хижаки. Багато жуків є шкідниками сільськогосподарських і лісових рослин; хижаки приносять велику користь, знищуючи багатьох шкідників. До хижих жуків відносяться стрибуни, красотіли, жужелиці, бігуни. Жужелиці здебільшого темного забарвлення, іноді з металічним блиском, ведуть нічний спосіб життя. Жужелиця, жук-бомбардир при небезпеці вибризкує із заднього проходу їдку, смердючу рідину, “хімічну зброю” із добре чутими вибухами. Жук робить 8 – 10 пострілів підряд. Вибухонебезпечна рідина утворюється у черевці жука у двох залозах сполучених між собою. В одній залозі утворюється суміш гідрохінона і пероксиду водню, в другій залозі речовини перетворюються в хімічну зброю. Комахи, які опиняються під пострілом отруюються. До водяних жуків відносяться полоскуни, плавунці, водолюби. Живуть у воді. Хижаки, іноді поїдають мальків риб, але приносять і деяку користь, знищуючи личинок комарів. У стоячих водоймищах живе водолюб великий, Жук довжиною до 40 мм. Весною самка будує великий кокон і кріпить його до водяних рослин, у кокон відкладає до 50 яєць. До кокона самка кріпить “носик”, який виглядає з води і постачає повітря до яєць. Кокон плаває 2- 3 тижні, потім із нього випливають молоді личинки. До жуків-рогачів належить найбільший жук нашого краю – жук-олень. Довжина самки 28 – 45 мм, довжина самця з верхніми щелепами до 75 мм. У червні та липні ці жуки з гудінням літають навколо дубів, смакуючи соком, який витікає із тріщинок дубової кори. Самці часто влаштовують бої за самок. Турніри бувають жорстокими і комахи навіть пошкоджують один одному частини тіла (Додаток №3) Самка відкладає яйця (до 2,2 мм) у дупла, трухляві пеньки та деревину. Личинка розвивається 5 років і у дорослому стані досягає довжини 13,5 см, товщини 1,5 см. Жуки-олені та їхні личинки зовсім не шкідливі і потребують охорони, ці жуки стали рідкісними. У червні 1998 року я спостерігала масовий літ жуків-оленів. Це було у вечірні години поблизу Гашинівського лісу. Я почула голосне гудіння, а потім побачила “зграю” жуків-оленів, їх було близько сотні. Жуки наближалися до лісу. Таке явище спостерігається дуже рідко. До пластинчатовусих відносять гнойовиків, кравчиків, копрів, хрущів, хрущиків, оленку, жука-кузьку, жука-носорога. З них чимало шкідників. Кравчик пошкоджує сходи культурних рослин. Хрущі (личинки і дорослі жуки) пошкоджують сільськогосподарські і лісові культури, особливо насадження сосни. Кузьки пошкоджують хлібні злаки та лісові культури. Жуки-гнойовики належать до родини пластинчатовусих у ряді жуків. Свою назву вони одержали за особливу будову вусиків-антен. Справжні гнойовики добре відомі сільським жителям. З них особливо поширений звичайний гнойовик. Він порівняно великий, темного кольору, завдовжки від 16 до 27 мм. Його можна побачити під гноєм на пасовиськах, вигонах, уздовж доріг. Гнойовики пристосувалися виводити потомство у виритих у землі нірках, які вони заповнюють гноєм. Знайшовши купку кінського чи коров’ячого гною, жуки залазять під неї і риють широку нору, завглибшки 20 – 30 см, а іноді вдвічі глибшу. В нижній частині від неї відгалужується декілька розширених комірчин. Кожну таку комірчину гнойовики – самець і самка разом – заповнюють щільно утрамбованим гноєм, який нагадує товсті ковбаски. В нижній частині такої ковбаски знаходиться відкладене самкою яйце. Личинка, що вийшла з нього, харчується гноєм, росте, зимує, а весною доїдає свою “ковбасу” і перетворюється на лялечку. З неї потім і виростає жук-гнойовик. Багато жуків-гнойовиків ліплять з гною кулі, відкочують їх якомога далі від купи свіжого гною (іноді за кілька десятків метрів) і зариваються з ними в землю. Там вони спокійно за кілька днів з’їдають свою кулю, а потім знову шукають купу гною. Гній жуки відшукують по запаху. Нюх у них – дуже важливий і до того ж надійний компас. Він допомагає комахам орієнтуватися в складній обстановці навколишнього середовища, знаходити їжу або місця для відкладання яєць, самцям – відшукувати самок і навпаки. Жуки-гнойовики не можуть жити без гною, з яким у них пов’язане все життя. Він для них і їжа, і місце перебування та виведення потомства. За допомогою нюхальних клітин-сенсил на вусиках вони легко вловлюють запах аміаку, індолу, скатолу та інших продуктів розкладу органічних речовин, яких багато міститься у гною. Жуки-гнойовики. Незалежно від того, скільки в них у нірці гною, залишають її щовечора і прямують на пошуки нової здобичі. Жуки-гнойовики роблять дві справи відразу: очищають поверхню землі від гною і їм же удобрюють ґрунт. У тихі літні вечори літають великі, коричнево-каштанові жуки –носороги. У самців на лобі великий ріг. У жуків-носорогів великі личинки довжиною до 80 мм. Найчастіше вони розвиваються у купах гною. Ці жуки зовсім не шкідливі, але часто гинуть від рук колекціонерів. До пластинчатовусих відносяться і великі красиві жуки-бронзівки. Коли цвітуть шипшина, троянди, бузина ці жуки обов’язково їх відвідують. До жуків-мертвоїдів відносяться гробарики та мертвоїди. Ці жуки є санітарами, вони живляться трупами тварин та птахів. Мертвоїди відчувають запахи за декілька сот метрів. Самки зариваються під трупи тварин і відкладають в них яйця. Личинки живляться мертвими тваринами. Нерідко жуки долають великі відстані, щоб знайти їжу для своїх личинок. Ковалики – це невеликі жуки, із злегка опуклим, звуженим до кінця тілом. Коли взяти жука пальцями, то він починає робити різні рухи і при цьому голосно клацати. Живуть у гнилій деревині, в землі; личинки (дротянки) деяких видів жуків, знайомі всім. Дротянки пошкоджують коріння і кореневища різних культур. Всім відомий жук світляк. Ці невеличкі жуки мають здатність випромінювати у темряві світло. Органи світіння розташовані на кінці черевця – це клітини заповнені кристаликами сечової кислоти. У клітинах відбуваються окислювальні процеси і вони випромінюють світло. Цікаво, що близько 98% всієї енергії перетворюється у світло. Тоді як у звичайній електричній лампочці в світло перетворюється лише 4% енергії. Самки випромінюють яскраве світло, і цим вони приваблюють самців, які випромінюють дуже слабке світло. Шкіроїди невеликі жуки, тіло видовжене. Густо вкрите волосками або лусочками. Поширеними шкіроїдами нашого краю є: шкіроїд шинковий і шкіроїд музейний. Шкіроїди та їх личинки пошкоджують хутро, шкури, опудала тварин, колекції. Всі напевно знають маленьких, яскравих жуків – сонечок. Якщо доторкнутися до жука, він втягує вусики і ніжки в жолобки і випускає жовтувату кров. Ця рідина є пекучою і тому ці комахи для більшості тварин не є їстівними. І дорослі комахи і личинки є хижаками. Вони живляться попелицями, дрібною гусінню, рослиноїдними кліщами. У нашім краї поширені: сонечко двокрапкове, пятикрапкове і семикрапкове. Всі види сонечок є корисними і використовуються для біологічної боротьби з шкідниками рослин. На квітучих рослинах часто можна побачити жуків з довгими вусиками, які здебільшого довші за половину тіла. Це жуки усачі. Багато з них можуть видавати скрипучі звуки внаслідок тертя передньогрудей об середньогруди. В дитинстві ми ловили невеликих вусачів і прикладали до вуха, щоб почути їх мелодійний скрип. Поширені такі усачі: великий дубовий, малий дубовий, мускусний, сірий домовий, хлібний, скрипун великий тополевий, сірий довговусий, дровосік, великий осиковий. Часто на нашому шляху зустрічаються чорні жуки, які швидко бігають, а деякі з них навіть не літають. Це жуки чорнотілки. Живляться вони рослинною і тваринною їжею. Великої шкоди сільськогосподарським і лісовим культурам завдають жуки листоїди: тополевий, вербовий, калиновий, вільховий. Живуть переважно відкрито на листі, рідше – всередині листя, стебел. Плодів, пошкоджують коріння. Листоїди переважно невеликого розміру, тіло різної форми і різного забарвлення. У фауні України відомо близько 500 видів довгоносиків. Велика кількість видів і в нашім краї. Поширеними довгоносиками є: буряковий сірий, звичайний, великий сосновий, амбарний, горіховий трубковерт. У жуків передня частина голови видовжена в голово трубку, на кінці якої є гризучий ротовий апарат. Короїди – дрібні жуки, циліндричної форми. У нашім краї поширені: заболонник березовий, лубоїд ясеневий, короїд непарний, стенограф, типограф. Живуть у деревині і під корою, прокладаючи в них маточні ходи. В період розмноження вони утворюють сім’ї: моногамну (самець і самка) або полігамну (самець і декілька самок). Жуки вигризають камери, в яких самка відкладає яйця.

Справка Харькова