Харьков - природа - Перетинчастокрилі

Природа Харькова

История Харькова

Перетинчастокрилі досить численні за кількістю видів групи комах і найбільш високоорганізовані. У них дві пари прозорих перетинчастих крил, ротові органи в більшості видів гризучі, ноги ходильного типу, іноді копального, у бджіл і джмелів – збирального, пристосовані для збирання пилку з квіток рослин. До рослиноїдних відносять рогохвостів та пильщиків. Багато з них є небезпечними шкідниками. Личинки живуть всередині пластинки листків, на хвої сосни, ялини, в стовбурах та гілках дерев і кущів, в стеблах злаків, в молодих плодах яблуні, груші, сливи, в ягодах. До паразитичних перетинчастокрилих відносять горіхотворок і їздців. Горіхотворки дуже дрібні комахи, 2 – 4 мм. Сліди їх діяльності добре помітні, це різноманітні нарости, які називають “галами”, в них розвиваються їх личинки (Додаток № 1). Ви напевно бачили на нижній стороні листка дуба гали, схожі на яблучка, спочатку вони зеленувато-жовті, а потім жовто-рожеві. Це робота горіхотворки дубової, яка живе у тканинах листка і під дією хімічних і механічних подразнень викликає їх розростання. У цих наростах розвиваються їх личинки. Їздці дуже корисні комахи. Один із найпоширеніших їздців нашого краю – їздець ефіальт. У самки дуже довгий яйцеклад, який перевищує довжину її тіла. Зустрічаються у лісах, здебільшого у хвойних. Самка своїм яйцекладом свердлить деревину і відкладає яйця в личинки шкідника. Вона завжди вірно визначає місце в деревині, де знаходиться личинка рогохвості. Перед тим, як свердлити деревину, їздець довго бігає по поверхні дерева, визнаючи місце знаходження шкідників. Також корисними є: їздець риса, їздець білановий, їздець офіон жовтий. До жалких перетинчастокрилих відносять комах, які живуть поодиноко. Але багато видів ведуть гуртовий спосіб життя (бджоли, оси, мурашки). До них відносять: бджолині, сколії, оси, мурашки. Бджолині живляться нектаром і пилком квіткових рослин (бджоли, джмелі). Яйцеклад видозмінений в жало. Бджолині – основні запилювачі майже всіх квіткових рослин. Із початком цвітіння перших весняних квітів, бджоли поспішають за пилком та солодким нектаром. Крім бджоли медоносної на квітучих рослинах ми часто зустрічаємо бджолу-тесляр, бджолу-листоріз, бджолу- шерстобіт, бджолу-волохатоногу, золотисту осмію, бджолу-каменярку. Вже багато разів я спостерігала ушкоджені листки малини, шипшини, ясена. Ніби хтось ножицями повирізав овальні шматочки. Це робота бджоли-листоріза, яка працює своїми щелепами, мов ножицями. Із цих шматочків вона будує комірки свого гнізда, яке влаштовує у пустих стеблах. Найчастіше такі гнізда я знаходила у пустих квітконіжках цибулі. Гніздо являє собою довгий циліндр, яке легко розпадається на окремі комірки. Золотиста осмія будує своє гніздо у стеблах ожини. У м’якій серцевині вона вигризає циліндричний хід діаметром до 7 мм і заповнює його пилком і нектаром квітів. Так вона заготовляє корм для своїх личинок, які розвиваються у гнізді. Бджола-каменярка будує гніздо з глини, ґрунту і води. На горищі будинку я знаходила колонії гнізд, здалеку вони здаються шматками ґрунту. Всередині гнізда рядками розміщені комірки, в яких розвиваються личинки. З першими квітами пробуджуються і джмелі. Цікаво спостерігати за цими великими. волохатими комахами. Джміль басовито гудить і вимурзавшись в пилок стає увесь золотий ніби вербовий котик. Коли зацвітає верба, це справді свято для джмелів та бджіл. У нашім краї джмелі представлені такими видами: кам’яний, земляний, польовий, степовий, моховий, садовий, фіолетовий. Джміль земляний, кам’яний і садовий влаштовують гнізда у ґрунті, у норах гризунів, у пустотах. Гнізда джмеля мохового було знайдено на квітнику, під листям лілейника. Воно мало вигляд великої купи сухої трави довжиною до 42 см, висотою до 17 см. Всередині гнізда побудовані комірки. Фіолетовий джміль влаштовує гнізда у сухих деревах, вхід в гніздо горизонтальний, а потім опускається вертикально вниз. Комірки розташовані одна над одною і заповнені пилком і нектаром. Джміль є рідкісним в нашім краї. Сколії – великі комахи, тіло вкрите досить довгими, густими волосками. Дорослі сколії живляться нектаром квітів і їх можна досить часто побачити на квітниках. Своїх личинок вони вигодовують личинками жуків. Для цього самка паралізує личинку жука і відкладає на неї своє яйце. Сколія-гігант – найбільша оса нашої фауни, довжиною до 40 – 60 мм. Сколія занесена до Червоної книги України і потребує особливої уваги з боку людини. Оси дуже рухливі, стрункі комахи з довгими ногами. Вони швидко бігають , полюючи на павуків та різних комах. У нашім краї поширені: оса звичайна, паперова, шершень, блистянка, лісова, середня, германська, дорожня, павуколови, оса-гончар, стінна оса. Дорожні оси полюють на павуків біля доріг, стежок. Нападаючи на здобич, вони наносять удар жалом, паралізують жертву і перетворюють у “живі консерви” для своїх личинок. Оси влаштовують різноманітні гнізда, у кожного виду своя конструкція. Мені доводилося бачити гнізда декількох видів. Оса-гончар влаштовувала свої гнізда на спиляних деревах в садку. Це невеликі кульки із глини та землі до 1 см в діаметрі. На горищі будинку було знайдено гнізда оси стінної. Гнізда у вигляді трубок (діаметр 5 мм, довжина – 3 см) виготовлені із глини, землі та черепашника. У хлівах, під стелею, іноді висять невеликі кульки (діаметр – 2,5 – 3 см). Це гнізда оси лісової. Всередині кульок – комірки. У будівлях також будують гнізда оси середні, гнізда у них кулясті. Вага одного знайденого “вулика” становила 2,2 кг, висота – 29 см, діаметр – 40 см. У лісі, в норі, на глибині до 50 см було знайдено гніздо оси германської. Гніздо мало 7 ярусів, висоту – 20 см, зверху вкрите оболонкою з “паперу”. Оси виготовляють гнізда з вологої деревини, яку вони дрібно перетирають, змочуючи водою і слиною. Після висихання утворюється паперова маса. Шершень – велика комаха розміром 25 – 30 мм. Живуть шершні великими сім’ями, в гніздах зроблених з сірої папероподібної маси, у дуплах дерев, на горищах будівель тощо. У великих сім’ях гнізда досягають в діаметрі до 1,5 м і складаються з шести горизонтальних ярусів вкритих зверху паперовою оболонкою. Робочі шершні полюють на мух і бджіл, яких вони пережовують і цим “фаршем” вигодовують своїх личинок. Мурашки належать до найбільш відомих і найпоширеніших комах. Їх можна зустріти в лісах, полях, садах, на луках, болотах. Живуть вони колоніями і по праву носять назву громадських тварин. В середньому у мурашнику живе до 300 тисяч мурашок, у дуже великому – в кілька разів більше. А в лісі родин – сотні, тисячі. У кожній колонії-общині є самці, самки і робочі. Самці і самки у мурашок крилаті. Отже, народженим повзати все-таки судилося пізнати щастя польоту, хоча й дуже коротке. Самка після запліднення скидає крила, самці ж, закінчивши шлюбний політ, гинуть. Робочі мурахи – це недорозвинені самки. Вони можуть за своїми обов’язками поділятися на годувальниць, няньок, фуражирів, воїнів. У спілкуванні між собою і здобуванні їжі мурашкам допомагають органи чуття, хоча від природи вони дуже короткозорі і глухі. Серед комах мурашки вирізняються, мабуть, найгіршим зором. Здобич вони розрізняють, як то кажуть, під самісіньким носом – на відстані трьох-чотирьох сантиметрів. А мурашки деяких видів і зовсім сліпі. Як і інші комахи, мурашки вловлюють ультрафіолетове проміння і навіть знаються на кольорах. Найкраще мурашки розрізняють синій і фіолетовий кольори, слабше – зелений та жовтий. Червоного кольору мурашки не бачать. Для них він не відрізняється від чорного кольору – кольору їхніх підземних галерей. Короткозорість і глухота не заважають мурашкам добре спілкуватися між собою і орієнтуватися на місцевості. Рятують мова запахів і чудовий нюх та чуття дотику. Зустрівшись на стежці, мурашки обмацують одна одну вусиками-антенами і по запаху визначають, свій чи чужий. За запахом мурашки знаходять і дорогу до свого мурашника. Вони мають звичку мітити шлях, час від часу торкаючись його кінчиком черевця. При цьому вони залишають на землі крапельку пахучої речовини, по якій знайдуть дорогу й інші мурашки. Пахуча дорога скаже їм, куди треба йти за здобиччю або де шлях додому. Але пахучі речовини або феномени, які виділяють мурашки, нестійкі і швидко звітрюються. Тому ходіння людей мурашиними стежками дуже шкодить маленьким трудівникам: підошви взуття руйнують пахучі сліди і порушують природні “комунікації” мурашок. Більшість мурашок – хижаки, які знищують яйця, личинки і дорослих комах. Харчуються вони і солодкими виділеннями інших комах. Мурахи багатьох видів поїдають насіння рослин. Але, звичайно. Головна квартира рудих лісових мурашок виглядає інакше. Ось біля старого пня з південного боку височить пірамідкою мурашник щоправда, пня вже не видно: родина маленьких трудівників зростає, мурашник здіймається вгору, а пень немовби осідає в землю. Південний бік мурашника більш спадистий, ніж північний. Це й зрозуміло – мурашки люблять сонце. Безперервно забігають мурашки в глиб піраміди, вибігають. Повзуть схилами вгору, вниз. Але всі заклопотані. І кожен працює задля спільного добра. Причому працюють вони не поодинці, а гуртом, допомагаючи одне одному. Численними доріжками до мурашника повертаються фуражири. Удвох, утрьох-чотирьох, а іноді цілою юрбою вони тягнуть додому здобич: гусінь, жуків, клопів, а то й мертвого метелика. Тисячами розбігаються в усі боки від мурашника, і лихо тому, хто опинився на їхньому шляху. Вони оточують здобич, кусають її сильними щелепами, оббризкують мурашиною кислотою і тягнуть до мурашника. По суті, мурашки беруть на себе захист тієї або іншої ділянки лісу від шкідників. Особливо корисні з цього погляду мурашки з роду Formica. За трудовий сезон (з квітня аж по жовтень) одна родина (один мурашник) знищує, за найскромнішими підрахунками, близько трьох, а іноді й до п’яти мільйонів шкідливих комах, їхньої гусені і яєць. Гідні поваги працелюбність і впертість мурашок, коли вони тягнуть свою здобич до мурашника, у “спільний котел”. І то нічого. Що яка-небудь гусениця в кілька разів більша за мурашку. Не подужає сама досягти – удвох-утрьох дотягнуть. В літні місяці середня за розмірами родина рудих мурашок може знищити за добу до 20 тисяч шкідливих комах, їх личинок і яєць. Мурашки очищають дерева і від яєць шкідників, наприклад, непарного шовкопряда. У дубових гаях мурашки знищують гусінь дубової листовійки, не дають їй псувати дерева. У молодих лісонасадженнях, соснових і листяних, навколо мурашника в ґрунті майже ніколи не зустрічають личинки хрущів: мурашки не дають їм відкласти яйця. Теплої пори праця у мурашнику звичайно триває цілодобово. Треба, щоб усі люди – і дорослі, і діти, особливо школярі, - оберігали мурашок, охороняли мурашники в лісах. Слід пам’ятати слова зоологів: той, хто зрубав дерево, - браконьєр, а той, хто зруйнував мурашник, - браконьєр у сто разів більший, він залишив без захисту багато сотень дерев, майже пів гектара лісу. Робочі мурашки живуть близько року, цариці можуть жити до 18 років, а сім’я в цілому може жити десятки років. Корисні перетинчастокрилі потребують охорони.

Справка Харькова