Харьков

Харьков - история - Водолага

НовостиФорумКаталог фирмКаталог сайтовГор. справкаИсторияПриродаФото    ПОИСК  

История Харькова

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |



Оповита серпанком легенд і переказів назва давньої слободи , Нової Водолаги — сучасного селища міського типу. З історико- ілологічних джерел відомо, що іменник - назва Водолага зустрічається з кількома прикметниками, утворюючи слововосполучення (Стара Водолага, Нова Водолага, Мала, Водо-лага). Згадки про них вже є в XVI—XVII століттях. Слобода Нова Водолага була одним із форпостів на південних кордонах Російської держави. В «Історичній хронології Харківської губернії» свідчиться, що «...Новая Водолага на реке Водолажке Валковского уезда основана харьковским полковником Григорием Донцом; Ада-лага же — татарське наименование реки, откуда и пошло название слободы». Перші документальні дані про гідронім «Адалага», припадають на 1572 рік. У «Слове о Харькове и Тарановке» висунуте припущення про тюркське походження назви річки Водолаги. У ньому говориться, що люди здавна селилися «...на речьке, по черкасскому говору Водолаге, а по старинному русскому — Адалаге. Последнее название — память о татарском кочевье по реке Адалаге, багатой некогда сенными угодьями...» Якщо ж припустити, що гідронім Адалага — тюркізм, то все ж етимологію його не можна вважати повністю з'ясованою. За В.В. Радловим, тюркський прикметник «адал» має декілька значень, і серед них є понятійна лексема «чистий», а іменник «ага» означає «господар, володар, пан». Імовірно, що складане слово «адалага» мало колись значення «господар чистої води, ріки», тобто нагадувало про те, що угіддя, пасовища, річка з водопоями належали якомусь половецькому або татарському можновладцю. На це наштовхують якоюсь мірю назви — складні слова типу Кагарлик (Каганлик) — «землі, що належать кагану, хану», Калаглик (Калгалик) — «землі, що належать калзі (калга — почесний титул, уживаний при дворі кримських і ногайських ханів)». Надамо ж слово оповіді... Прозоро - осіннє вересневе небо нічними зорепадами; супроводжувало їхній похід. Тиша бриніла у вухах. Військо, наче величезна звивиста гадюка, повзло Муравським шляхом. Десь у далині сновигали роз'їзди. Розмовляти вголос було заборонено. Того, хто криком смів підганяти воїнів, хан повелів карати на горло. Все повинно бути несподіване. Неначе вода з гір, військо мусить ринутися у ці благословенні землі, розграбувати їх, узяти в полон молодих, міцних, роботящих людей, відігнати у далеку Кафу, на продаж полонянок. За великим ясаком ішов на землі черкасів гяурів Нураддін — салтан... Вранці перейшли вбрід річку Адалагу, яка текла по довгій зеленій балці, І скоро перед очима воїнів виникли поодинокі оселі і невелика фортеця, обнесена земляними валами. Татари, немов сарана, з дикими криками помчали вперед. Стіни фортеці оповилися димом, на валах замиготіли вогні. Це нечислена залога відкрила вогонь із пищалей, декілька разів ударили гармати. Кіннота, не доїжджаючи до рову, почала повертати назад. Хан насупив брови. Під його рукою було більш як п'ятнадцятитисячне військо, сотні яничарів, і знову хвилями почали обтікати фортецю загони кінноти...

Раптом широко відкрилися ворота фортеці, і невеликий загін вилетів назустріч нападникам. Це син харківського полковника Григорія Донця повів у бій сотню козаків. Люто рубалися козаки. Татари не чекали такої завзятої, відчайдушної атаки. Ось уже козаки пробиваються до хана. Стіною заступила їм дорогу особиста охорона Нураддіна — яничари. Леза ятаганів і казацьких шабель висікали іскри... «Узяти живими!» — хрипів хан. Але взяти живцем сміливців не вдалося. Поріділий загін пробив собі криваву дорогу назад у фортецю...
Історична хронологія скупо розповідає про долю водолазької залоги. «Не мало терпели жители Водолаги оть татарь и яничарь. Особенно сильное разорение претерпела Водолага в сентябре 1693 года, когда в нее вошель Нураддинь Султань... Нураддинь вдариль подь крайніе слободы московские, подь Водолаги и иніе городки и села тамошніе, где певный облавь взвши и немалые шкоды людямь тамешнімь починивши, повернуль оттоль назадь ..» Хан повернув назад свое військо ще й тому, що був вражений відчайдушним героїзмом оборонців слобід «харківської лінії». В 1697 році, турецько - татарські завойовники повторювали свої напади у 1711 році війська хана Дивлет-Гірея знову розграбували І спалили слободу.

У ці буремні роки, саме з кінця XV століття, на українських землях посилюється боротьба народу проти феодального гніту, проти нападів іноземних загарбників. З утікачів на «слободи», з селянської та міської бідноти в цей період створюється своєрідна організація військового' типу — козацтво. Воно постійно переоува-ло в стані воєнних сутичок із кримськими татарами, турками, відбиваючи їхні напади на Україну. Аналогічне явище спостерігалося на території Великої Русі (донські та уральські І:озаки) звідки ж узялося слово-термш «козак»? Яке його місце в історії народів/ Спрооуємо коротко відповісти, Відомо, що слово-поняття «козак» певний час було в досить широкому вжитку серед тюркських, а потім і слов'янських народів, воно утворилося від давньотюркського дієслова «каз», що означає «мандрувати», «бродити», «подорожувати», «поневірятися». За допомогою суфікса — «ак» новоутворений віддієслівний іменник «казак» став назвою людини-мандрівника, людини блукача, людини, яка з тих чи інших причин відокремилася од свого роду, племені, народу. Однією з перших документальних згадок про цей слово - термін є свідчення тюрксько-арабського словника XIII століття (1245 р.). У ньому понятійна лексема «казак» означала «сам», «самотній», «голодранець», «зайда», «мандруючий воїн», «розбійник», «людина, позбавлена чогось...» Цим терміном називали і невдах князів, які або не зуміли, або не змогли захопити владу в роді чи племені, і змушені були поневірятися по світах, годувати себе і своїх підлеглих раптовими нападами на купецькі каравани, села, міста, отже, жити розбоєм і грабунком. Це явище було типовим для середньовічних Азії та Сходу. Іноді поняття «казак» — «каза(х)» поширювалося на племена, які відокремилися од держави Відомо, що це наймення закріпилося за групою кипчацьких племен, які склали пізніше основу казахського народу. Літописні джерела також свідчать про те, що «казаками» називали «воїнів-блукачів», які наймалися за гроші на військову службу. У давнину серед тюркських народів був розповсюджений цікавий звичай — відправляти молодь у степ, щоб вона там загартувалася у боях і походах. Звідси походить ще одне значення лексеми «казак» — «вільний, відважний лицар, який шукає слави на війні». На Україні, в період .розвитку феодально-крігюсниць-ких відносин (XIV — 1-а половина XVI ст.) територіями, куди тікав народ від феодального гноблення, були безмежні степи Чорномор'я та Приазов'я. Сюди збиралася слов'янська молодь, організуючи ватаги, загони для боротьби з поневолювачами. Це все і було передумовою виникнення українського та російського козацтва. Перехопивши деякі звичаї тюркських козаків (оселення кошем, поділ на курені тощо), українське і російське козацтво відмежувалося од грабіжницької політики Дикого поля, стало на шлях захисту своїх народів від іноземних загарбників. Народ уславив його у багатьох історичних піснях, народних думах, переказах. Козацькі слободи, Запорізька Січ стали об'єктом уснопоетичної народної творчості. Це і пісні про Байду, Морозенка, Сірка, думи про втечу трьох братів з Азова, про Олексія Поповича та бурю на Чорному морі, про Марусю Богуславку, смерть Федора Безрідного та інші, їх творці боролися за свою свободу, оспівували безіменних героїв, славили їх героїчні вчинки. Звучали в них і слова про долю тих, хто стояв насмерть, боронячи «Харківську лінію» — во-долажчан, валківців, чугуївців, ізюмців... Населення Нової Воло-лаги не лише мужньо захищалося від турко - татарських нападників, але й брало активну участь у Кримських походах 1687, 1689 років, Азовських походах 1695—1969 років, Північній війні, російське - турецькій та семирічній війнах. Про подальшу історію селища докладно розповідається в «Історії міст і сіл Української РСР» (Харківська область). Що ж до поняття «татари», то в стародавньому українському та російському мовному вжитку вено означало загарбників, поневолювачів і як, по суті, ідентині з ним понят тя «турки», «яничари», було зв'язане з багатовіковим татаро-монгольським ігом, турко-татарською експансією щодо східнослов'янських земель (XV—XVI ст.). Сам же етнонім «татари» був запозичений, як вважають дослідншш,русичами від половців. Академік Агатангел Кримський свідчив, що цей етнонім вже зустрічався у китайських джерелах V віку до нашої ери у формі іменника «тата», який означав назву одного з численних монгольських племен. Існують, крім того, твердження і про те, що в середовищі монголів у першому тисячолітті до нашої ери існувало могутнє плем'я, яке називало себе «хара татар».

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |


Справка Харькова

- Контакт
- Наш баннер
- Размещение информации
Портал "Твой любимый Харьков" ® 2007-2016 | Правовая информация