Харьков

Харьков - история - Салтов

НовостиФорумКаталог фирмКаталог сайтовГор. справкаИсторияПриродаФото    ПОИСК  

История Харькова

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |



Буремна вітряна осіння ніч. Стрімко котить свої пінясті хвилі Донець Сіверський. Глухо шумить праліс. Де-не-де над глибокими урвищами бовваніють сторожові вежі. Примхливі відблиски багать відкидають на дерева, чагарники мерехтливі тіні. Казковими здаються, раптом виринаючи з темряви, вилицюваті обличчя половчан, гостроверхі шапки, кожухи, вивернуті вовною догори. На диких звірів скидаються кінні вартові, що застигли в німій задумі, неначе вирізьблені рукою скульптора, пильно вдивляються вони в протилежний берег, а древній Донець несе далі свої хвилі... Дін, Донець, Дніпро, Дністер, Души зовсім вони мають майже однакове звучання, близьку морфемну структуру. Спільна для цих гідронімів коренева морфема давній ірано-осетинській групі мов означала «не що інше, як вода, ріка. Можна припустити, що річки Дін, Донець дістали свої назви від Скіфів-Сарматів, серед яких значну частину становили вихідці із давньоіранських племен. Так, відомий дослідник лінгвіст В.І. Акаєв, досліджуючи первинний склад древньої назви річки Дніпра (за античними джерелами - Данапріса), висловив цікаву думку про сполучення в назві Данапріс двох основ – іменника дан і прикметника апр, які в ірано-осетинській групі мов означали поняття "глибока ріка". Річка ж Донець (малий Дін) хоч і дістала у своїй назві на давньоруському мовному ґрунті суфікс – ець (на означення відтінку здрібнілості), але фактично була досить серйозною перепоною, своєрідним пограниччям між диким половецьким полем і територіями давньої Русі. Це був кордон на берегах і землях якого спалахували короткі, але гострі сутички між комонниками половецькими і дружинами русичів. На високих берегах будувалися сторожові вежі, городища. Такими у серпанку давніх легенд виникають перед нами селища Старий Салтів і Верхній Салтів, останній у 6 – 7 ст. нашої ери засвідчив себе як осередок культури, один з адміністративних центрів - форпостів Половецької землі. Д: Г. Багалій називає Салтівське городище "кам'яним городом". Воно було обкладене каменем і своєю архітектурою нагадувало побудований візантійцями в V столітті нашої ери в Степовому Криму Саркел Хазарський. У 1948 році дослідниками салтівської культури було знайдена Верхньосалтівський некрополь — своєрідне поховання. Близько двох тисяч різних речей — і серед них фрагменти тканини з багатьма коштовними-оздобами, залізні тесла, ножі і бойові сокири, кинджали, срібні піхви, браслети, сережки; срібні та золоті персні. В одній з катакомб археологи знайшли кістяк коня з бронзовими прикрасами біля вуздечки. Через Салтівську місцину прилягали військові шляхи руських дружин, які йшли захищати рідну землю від нападів кочових племен половців і печенігів. Так, у видатній пам'ятці Київської Русі, шедеврі народнопоетичної творчості і живої усної східнослов'янської мови — "Слові о полку Ігореві" засвідчується ряд географічних назв, пов'язаних з давньою Салтівщинюю. «Вотъ запели готские красные деви; звеня русскимъ золотомь поютъ оне время Бусово, лелеютъ месть Шаруканову». Бусів Яр, що простягнувся на віддаль п'ятнадцяти кілометрів на схід від селища Верхній Салтів, був названий як вважає частина дослідників, Бусовим або ж на честь відомого перемогами половецького хана Буса, або, за іншими припущеннями, — у пам'ять закатованого у IV ст. н. е, приморськими готами царя антів-слов'ян Бооза. Сама ж назва Салтів сягає глибокої давнини. Можна припустити, що це тюркізм. За В.В. Радловим одним із означень лексеми — салт — є «легко озброєний вершник без поклажі». У О. Брюкнєра — це копік (вершник). Отже, у далекі часи легко озброєні воїни — салти — були, очевидно, прикордонною сторожею половчан. Вони перші сповіщали ханську ставку про порушення кордонів. Дозорці чатували і вдень, і вночі, повідомляючи про наближення, ворога великими багаттями або смолоскипами, які запалювали на вежах городищ. Народна етимологія зберігає ще одне тлумачення назви Салтів. Так, у билинах, оповідях, нарешті, у давньоруському епосі «Слово о полку Ігоревім» засвідчується лексема с а л т а н ь. Автор "Слова", пристрасно закликаючи до об'єднання руських земель згадує талановитого галицького князя Ярослава Осмомисла. «...Осмомисле Ярославе!.. ти відкриваєш ворота Києву, стріляєш ти з батьківського золотого престолу на салтанів, що за землями...» '• Давньоруське слово " с а л ь т а н ь" є, вірогідно, пізнім запозиченням з турецької, в яку воно потрапило з арабської мови. Цей своєрідний арабізм означав — володар, владика, цар. З часом від іменника салътанъ утворився присвійний прикметник салътановъ в зв'язку з фонетичними змінами (занепадом редукованих, подовженням етимологічного звука — о, дифтонгізацією) виникла форма салтанів. Поступово присвійний прикметник замінився спрощеною формою С а л т і в (випав суфікс— АН). Народні легенди засвідчують, що в сиву давнину кочівне плем'я половецького, а, можливо, й печенізького походження, яке називало себе «салтанами», заснувало на правому березі Дінпя укріплене городище. Від мешканця селища Старий Салтів 89-річного Іллі Тарасовича Журби у 1966 році нами була записана давня оповідь про назву свого села: «Колись отут, на цьому місці, велика дряговина була. Бідували люди. Мало що родило. А потім прийшла ще сюди війна, турки прийшли. Забажали вони всіх руських людей потурчити, в свою віру взяти, а хто не корився, того із сім'єю сікли шаблями, кололи списами, спалювали на вогнищах живцем. Вистелили турки людськими кістками дряговину й заснували тут Нижнє городище, назвавши його Салтовом. А за три кілометри на великій горі, де й до цього часу бовваніють рештки кам'яного города, вирили собі «гробниці»... там і досі їхні мерці поховані... Але один з турецьких воєначальників, тікаючи від руських воїнів, встиг на березі закопати шапку з золотими талярами...» У 1659 році Салтівське городище за наказом царя Олексія Михайловича було заселене переселенцями -— втікачами, які прибули сюди разом з військом гетьмана Якова Остряниці. Відомо» що в цей час близько 670 черкасів (тоді так називали українців) під керівництвом отамана Івашка Андрійовича Семенова «отдались на дресветлую государеву милость» і поселилися «по государеву указу, на сыромъ корню, на Северском Донце, на Салтовском городище, на татарском броду, где прежде быль каменный городь...» Місцевість являла собою, з одного боку, дикі хащі, а з другого — без межне поле. Козацька золога була досить далеко і від Бєлгорода, і від Чугуєва. Кримські й ногайські татари час від часу вчиняли блискавичні напади на «калангородки», грабували .села, спалювали невеличкі міста, стояли під стінами Чугуєва. Важко було, салтівській залозі протистояти їм. У чолобитній до царя, зокрема, писалося, про те, що «бегати имь к таким степовым местамь, кь Бельгороду, кь Чугуєву для того, .чтобы укрыться будеть очень далеко..."

І цар Олексій Михайлович дозволив їм побудувати місто «со всеми крепостями...», послав до них воєводу. Пізніше, на початку XVIII століття, за грамотою Петра І, була заснована слобода Нижній Салтів, яку було через деякий час перейменовано на Старий Салтів. Голод і безземелля, непосильні податки змушували салтівчан залишати рідні оселі. Про трагедію покривдженого селянина розповідала відома в ті часи старовинна пісня «Про сірому...»

Ой, та й зажурився бідний сірома —
Отець - ненька помира:
Та побила лиха година,
Та побила й не одна.
«Ой, запряжу я воли
У всі чотири вози.
Піду я на Дінець риби брать!»
За ним соцький ще й отаман
Хотять у некрути взять...
Розливайся, Дінче - брате,
Кругом вода обтекла
Гейг не,радійте, ворожі воріженьки,
Вже сірома й утекла!»


|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |


Справка Харькова

- Контакт
- Наш баннер
- Размещение информации
Портал "Твой любимый Харьков" ® 2007-2016 | Правовая информация