Харьков

Харьков - история - Лозовая

НовостиФорумКаталог фирмКаталог сайтовГор. справкаИсторияПриродаФото    ПОИСК  

История Харькова

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |



На землю спадає спекотливий літній вечір... Тиша навкруги. Непомітно несе свої води річка, вся у високих комишах, по берегах — зарості непролазного вербняка; на невисоких пагоррах зеленіють опасисті верболози, низько, у саму воду, схиляючи свої гнучкі ві ти. Здається ніщо не потривожить цю віковічну первоздатність. Лише в заводях враз сплесне риба, або заб'є крилом дика качка... Аж ось, раптом, щось змінилось, шелеснули комиші... Людина, вона сторожко озирається... Глибоко насунутий шолом, довгаста кольчуга, біля правого стегна великий харалужний меч. Це — слов'янський; воїн. Довго і уважно вдивляється він у протилежний берег, може виглядає торків, печенігів, може тут у дозорі або в засідці. Важко крізь примхливе плетиво лозового віття спостеріга ти за берегом. «Та й лозова ж, ти...» — думає воїн чи то з при язню, чи дратлив... А річка несе собі далі хвилі; губиться у ко мишевому лісі, і так віками... Здавна селилися по берегах річки Лозової люди... Відомо, що в II—III столітті нашої ери проживали в цій місцевості скіфські племена, які називали себе околотами. Побували тут і кочові сарматсь ко - аланські ватаги, які з боями просувалися на схід. Сколоти називали себе «царськими скіфами». За скіфською генеалогічною легендою родоначальником околотів вважався Колаксай (давньоіранська лексема «ксай» означала «володар», особисте ж ім'я царя було, як свідчать дослідники, Кола). Околоти належали до бо-рисфенітів, тобто до тих скіфських племен, які мешкали на величезній території Придніпров'я (ріку Дніпро в ті часи за античними джерелами називали Борисфеном — Борисовою рікою). Сколотів-борисфенітів приваблювали тут багаті угіддя, пасовища, родючі землі. Та й сама річка з її густими верболозами. Лози стояли по берегах стіною, були гнучкі, з їхніх стебел — віття можна було плести кошики, щити, шоломи з прилбицями, які, наче сіткою, прикривали обличчя від стріл, отримували, глушили удари бойових палиць особливо вдавалися сколотам пересувні тини. Вони нідійно служили їм і в обороні, і в наступі. Гнучка лоза була ще й атрибутом культу. Нею користувалися в обрядових танцях, нею ж карали віщуни непокірних... Крізь віки долинула до нас правдавня оповідь про перемогу скіфів-околотів над перськими завойовниками... Коли вкрай знесилене від спраги, голоду і хвороб військо царя Дарія даремно шукало битви з невловимими загонами скіфів, гордий і зарозумілий цар одержав від скіфських вождів символічні дарунки: мишу, жабу та п'ять стріл. Жива частина дарунку була в плетених із священної лози кошиках, а все в сукупності означало, як розтлумачили царю радники, що вони (перси) повинні негайно -полишити землі скіфів, мов птахи, злетіти в небо, скочити, неначе жаби, у воду, сховатися, наче миші, в землю, інакше їх скрізь наздоженуть скіфські стріли. Незабаром Дарій вивів змучене вкрай військо з території борисфенів. Спільнослов'янська лексема «лоза» означає гілка, галузка, віт-ка, гілляка, сук, хмиз. Семантично вона пов'язана з дієсловом «лізти», «лазити». Складний же іменник «верболози» мав першим компонетом слово «верба», яке походить від спільнослов'янського кореня — «вер» із значенням «гнути», «вити», «вертіти». Іменники «верба», «вербсша-зи», «лоза» часто зустрічалися в усно-поетичній народній творчості «Будь високий, як верба, а багатий, як земля».

«Лозою» називали і весняну обрядову гру. З часом від іменника «лоза» за допомогою суфікса «ов» утворився відносний прикметник «лозова». Можливо, від цього прикметника і похо,-дить назва селища, хоч є і не безпідставні припущення про те, що лексема — назва поселення є зміненим варіантом давньоруського відносного прикметника «залозний», який походив із старо-давьного слов'янського словосполучення—назви «Залозний шлях». Ним слов'яни називали надзвичайно важливу торгівельну артерію, яка починалася від Азовського моря і тяглася до "Дніпра. Лексема «залозний» виникла від давньої вимови іменника «залізо». Саме цим шляхом, як вважають дослідники, доставлялися вироби з заліза як із Русі, що славилася своєю зброєю: мечами, щитами, списами, Наконечниками для стріл, так і з країн Азії та Сходу. Відомо, що вчений-хорезміець Аль-Бірунї ще у 1043 році писав про перевагу руських мечів та клинків. Давньоруські ковалі-зброя-рі, за його словами, володіли таємницею шваріоващш сталевих лез на залізну основу. В свою чергу радянських археолог Б. Кол-чин схиляється до думки, що давньоруським ЗйрояраІЧІ X століття був відомий процес утворення шаруватого леза. «Скільки б не тоншій лезо, — писав він, — на вістрі завжди залишалася сталь». Саме такі мечі, очевидно, і були предметом експорту і в Азію, і на схід, у країни Європи, їх називали «харалужними» від тюркського слова «харал» — битва, війна. Таким чином, це були бойові, бранні мечі. Можливо, що Лозова колись і була або перевальним пунктом, або місцем торгівлі, або ж давнім городищем, в якому виготовлялися види подібної зброї. Отже, назви селищ із найманням «Лозова» можуть походати, на нашу думку як і від назви річки, так і від понять, пов'язаних з так знаним «Залозним шляхом. Пізніше вони диференціювалися у назви поселень Лозова, Руська Лозова, Черкаська Лозова. Офіційні згадки про селище Лозову з явилися майже півтора століття тому. Вони були пов'язані з прокладанням Курсько-Харково-Азовської залізниці. У ІІ половині XIX століття почалося спорудження станції, а в 1862 році при станції заснувалося селище. З 1902 року — це залізничний вузол.

Селище Руська Лозова Дергачівського району знаходиться у північно-західній частині Харківщини. Вважають, що воно було козацьким поселенням. Біля нього розташовано кілька скіфських курганів. За переказами тут здавна селилися руські люди, про що недвозначно свідчить прикметник «руська», у зв'язку з цим цікавим є походження ойконіма «русь». Лексема «Русь» засвідчується як назва держави східних слов'ян з IX століття. Перші документальні дані належать до 1-ої половини його. Списки Початкового літопису датують початок «Руської землі» 860 роком. Що ж до назви — існує ряд думок, поглядів, припущень. Прихильники так званої «варязької» версії помилково переносили назву «русь» на осіб варязького походження, які служили в дружинах київських князів і, буваючи у Візантії, називали себе «руськими», маючи на увазі свою державну приналежність. Творці Початкового літопису, пропагуючи «варязький» варіант, писали «...идо-ша за море кь Варягомь, кь Руси: сице бо звахуся Варязи Русь.. » Оповідям літописів про покликання варягів у 862 році і начебто пов'язаній з їхньою появою назві протистоять і суперечать повідомлення цих же літописних зводів, у яких свідчиться про те, що словосполучення — назва «Руська земля» як безпосередня назва держави «русів» уже існувала у 852 році, тобто до появи вихідців із Скандінавії. Дослідникам стало відомим ще й те, що ойконімом «Русь» спочатку називали порівняно невеликий територіальний масив навколо міст Києва, Чернігова, Переяслава. На цих" землях проживали поляни, частково сіверяни і радимичі. Поступове поширення влади київських князів спричинилося до того, що через деякий проміжок часу майже вся східнослов'янська територія почала називатися Руссю. Словотворча будова слова «Русь» є незвичною для назв слов'янських племен (вони, як правило, завжди вживалися у множині, поляни, деревляни, кривичі, вісляни, серби, хорвати, дуліби, вяти-чі...). Назва ж лексеми «Русь» виступає у збірній формі, яку традиційно застосовували слов'яни для позначення народів неслов'янського походження (Чудь-естонці, Сумь-фіни, Либь-ліви, Весь-вепси), таким чином, вона, очевидно, була політичною, державною назвою, а не племінною, на що прозоро натякають і літописні зводи; «...поляне, яже ныне зовомая Русь». Нарешті, існують ще цікаві припущення про те, що назва — ойконім «Русь» пов'язана з долею двох неслов'янських племен, які проживали на землях Придніпров'я до VII століття нашої ери. Ці племена називали себе «росомони» та «рось». Місцем їхньої приблизної дислокації був район між Дніпром і Доном, тобто фактично це була територія полян. Можливо, ці племена, поступово розчинившись у слов'янсь кому племені, лишили йому свою етнічну назву. Селище Руська Лозова надзвичайно мальовниче, впорядковане. Населення його пройшло важкий і славний шлях — від голоду, безправ'я, експлуа тації і темноти--довільного, щасливого життя. Село Черкаська Лозова було засноване у 1663 році селянами-втікачами на «слободи» від соціального і національного гноблення. Слобідчани ставали здебільшого козаками, бо змушені були боронити свої оселі і від панів визискувачів, і від іноземних загарбників. У цьому аспекті чималий інтерес становить лексема «черкаси». Черкасами в офіційних документах Російської держави ІІ-оі половини XVI — 1-ої половини XVII століття називали українських козаків. Вважають, що таке найменування безпосередньо пов'язане із назвою міста Черкаси, поблизу якого в ті часи було багато козацьких поселень. Історичні джерела свідчать, що черкаська фортеця довгий час була одним із форпостів у боротьбі з турко татарською агресією. Саме ж слово-назва «черкаси» — тюркського походження. Воно пов'язане з назвою племені т. зв. «чорних клобуків», яких в одному із списків Початкового літопису називали «черньасы», тобто «чорні аси» (чорні шапки, клобуки). Ця тюркська народність відома дослідникам ще під назвою торків (місто Слов'янськ, як відомо, давній Тор), або , берендеїв. Черкасъка Лозова в наш час чимале селище.

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |


Справка Харькова

- Контакт
- Наш баннер
- Размещение информации
Портал "Твой любимый Харьков" ® 2007-2016 | Правовая информация