Харьков

Харьков - история - Чугуев

НовостиФорумКаталог фирмКаталог сайтовГор. справкаИсторияПриродаФото    ПОИСК  

История Харькова

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |



Мандрірник, спираючись на довгий посох, важко переступаючи збитими в кров ногами, прямував до городища. Він був у чужеземному одязі, не схожий на тих, хто раніше проходив землями народу Таргітая. Уже похилого віку, з глибокими зморшками, які нещадно переорали сіре чоло, з малозрозумілою мовою — викликав подив... Сервій, так назвав себе, прожив серед гетів декілька місяців, доки не згас від якоїсь невідомої хвороби. Під час марень він вигукував каліченою гетською мовою слова про далекі краї, де ніколи не буває пронизливого снігового вітру, про величні храми, про кривавицю, що лилася блискучими плитами... У короткі часи, коли хвороба відпускала його, розповідав про Гістію, яку гети називали посвоєму Та біті. Вона начебто була праматір'ю дружини страшного і могутнього грецького бога Урана, який створив, за словами чужинця, все суще, її синами, говорив він, були Хронос і Титани, а доньками — Рея та Деметра. Гістія... — праматір богів, що жили на горі, яка звалася Олімпом... У години перед спалахами хвороби він палко молився Зевсу та Гері — богині землі. Народ Таргітая зачудовано стежив за його поведінкою, за повільними рухами, за тим, як проливав на невеличкий жертовник, зроблений із старої корчаги, цілющий і життєдайний медв'яний напій. Його мало, хто розумів. У них були свої боги, і вони вірили, що "походять від праматері, змієногої жінки. Від шлюбу небесного прабатька і земної напівжінки-напівзмії народився, за їхніми віруваннями, син на ймення Скіф, який, перевершивши всіх силою і славою, назвав їхній народ — скіфами. Вірили в небесні дари, які надіслав їм прабатько, золоті речі — плуг, ярмо, сокиру, чашу. Тому давно було чути, що чужинець називає своїм небесним прабатьком якогось Зевса, що жив на Олімпі і карав неслухняних вогненними стрілами. Жерці ніколи раніше не відкривали народові імені Вітця. Але після смерті Сервія все частіше під час відправ та тризн звучало їм я Зевса та змієногої жінки... Напівзмія — напівжінка Табіті поступово ототожнювалася в уяві з Гістіею — богінею домашнього вогнища греминів. Вогнище шанувалося у кожній скіфській родині... Водночас Табіті залишилася «базилесою» — володаркою народу, їй приносилися жертви, їй ревно служили вішуни. Походження назви. Табіті ряд дослідників виводить з Індоєвропейського кореня, що означав «горіти», «світити», «зігрівати». Таким чином, Табіті — Гістія — це та, що зігріває, несе життєдайне тепло і світло. Про що в тій чи іншій формі згадують грецькі та латинські філософи, Геродот, Горацій, Діодор Сіцілійський, Валерій Флакк та інші. Довгий час згадка про мандрівного чужинця ще жила в переказах, а потім уже і в легендах, які розповідали старійшини в довгі зимові вечори. Як реліквію зберігали і передавали вони з роду в рід срібну бляшку, на якій. було відбите чиєсь гордовите обличчя. Пізніше археологи встановлять, що то була монета римського імператора Октавіана Августа. Можливо, заходили сюди і римські легіонарії, або ж жили тут довгі роки полонянками.

Відомо, що на місці сьогочасного Чугуєва було виявлено і розкопано аж чотири поселення: періоду бронзи (II—І тисячоліття до нашої ери), скіфське поселення та городище (V—IV століття до нашої ери), поселення ранньослов'янського часу (II—VI століття нашої ери), нарешті, городище періоду Київської Русі (IX—ХІ століття нашої ери «...на землях древнего Чугуєва в разное время были найдены римские монеты владычества; Кесаря Августа, черепки глиняной; посуды, медные стрелы, копья, алебарды и разные вещи давно живших народов, Так, Чугуев в период первобытной своей древности был городом воинским...» Скільки років минуло з того часу... Дружини Чернігівських та Переяславських князів рубилися на .цих землях з половецькими та печенізькими ратями. На рубежі XII—-ХІІІ століть на території Чугуївщини побували передові загони татаро-монголів. Виконуючи «Яси Чингізхіана», монгольські воєначальники Джебе і Субудай спустошили і спалили столицю кипчаків Шарукань, який за свідченнями ряду дослідників, знаходився на місці, сучасного Харкова. Частина жителів Чугуєва (назва поселення до монгольського періоду залишилася невідомою) у цей час переховувалася у віковічних лісах. Давні джерела свідчать, що "..место это было покрыто по обеим сторонам Донца дремучими лесами, а противоположный берег — мачтовым бором; в лесах этих водились дикие звери: медведи, волки, дикие козы, сайгаки; из птиц, кроме нынешних обитателей: лебеди и гагары». Це все дало пізніше підставу відомому російському письменникові М. М. Карамзіну, назвати цю місцевість «країною Лебідь». Свідчили про те і давні назви поселень Лебедин, Лебедівка, Леб'яже та ін.

З XII століття Чугуївські землі були спустошені татаро-монго-лами і стали частиною «дикого поля». Праліс з поломаними вітром стовбурами дерев наганяв на людину жах жодної оселі, лише давні згарища, — а біля річок — пасовища, велика кількість степового звіра, птахів. Татари називали в своїх зведеннях цю місцину Чу-гою. Очевидно, деякий час так називалося і городище. Тим більше. що лексема «чуга» — тюркізм. Вона спочатку означала «суконний одяг», потім — «вузький каптан з короткими рукавами», «чо-кал», монголи називали, воїнів, які носили легкий панцир. За В. В. Радловим — це озброєні вершники, коні яких, були споряджені в металеві або шкіряні лати. Тюркський вираз «ата чукал урмак» означав «надягти лати на коня»... Після розгрому татаро - монголів городище Чугуїв стало форпостом, який захищав землі Московської держави від нападників, а з 1639 року — це вже місто-фортеця, про що й свідчиться у «Материалах для статистики Российской империи». Тут йшла мова і про дату заснування Чугуївської фортеці, і про значення, яке вона мала для Московської держави, «...городь Чугуевь построень вь 147 (1639) году острогомь дубвымь стоячимь и сь людницы; подле городовой стены сь подошвы привалы обложены и насыпаны землею...».

З цього часу, з другого свого народження Чугуївське військове поселення стало надійним оплотом південних рубежів Російської держави. У першій половині XVII століття на Чугуївських землях оселяються українці - втікачі від польсько - литовських феодалів. У думі «Про Сулиму, Павлюка ще й про Яцька Остряницю» розповідається про одну з яскравих сторінок визвольної боротьби укр'аївського народу в 30 роках XVII століття. Повсталі селяни і козаки розправилися з польською шляхтою, яка заклала перед Запоріжжям Козацьку фортецю з метою поневолити народ і «на Дніпрі», і «на Росі», і «в чистому полі», зруйнували ненависний Кодак, але зазнали поразки. Один з керівників повстанців Яків Острянин з козаками знаходить порятунок і притулок у Російських землях. Дума свідчить:

«Пани хочуть Остряницю упіймати,
А славне військо запорозьке,
Щоб посікти - порубати.
А що ж отман Остяниця?
Перелетів Дніпро з Кошем
Як лебідь-птиця.
Що за річкою, за Сулою
Остряниця прогнав панів-ляхів
До болота, до Сулою...
Та й повів свій Кіш
Отаман Остряниця.
У московські землі,
Щоб там поселиться...»

У 1638 році Яків Острянин дійсно приводить до м. Бєлгорода, а потім і до Чугуєва великий загін козаків, яким було надане російське підданство з умовою, що вони побудують острог. Протягом трьох років було зведено шість, башт, а три останні звести козаки були не спроможні... У чолобитній, описуючи свої нещастя, вони скаржилися на те, що «люди зосталися без хліба», що «від пошесті й голоду помирають жінки і діти». Утиски і сваволя козацької старшини "привели до того, що 26 квітня 1641 року в Чугуєві вибухнуло повстання... Покинуте «черкесами» (українцями») укріплення негайно було заселене царським урядом служилими людьми з Бєлгорода, різних українських міст і слобід, курянами та частиною козацької залоги з Осколу «...новое население составилось из так называемых «сведенцев»: это были дети боярских стрельцов, беглецы, укрывающиеся от владельцев и суда...» Чугуївська фортеця, яку збудували поселенці, мала велике стратегічне значення. Вона була одним з найпівденніших форпостів Російської держави і однією з стародавніших на Слобожанщині. Козаки пильно стежили за степом, вчасно попереджаючи гарнізон про появу турко-татарських загонів. У боях і походах гартувалася ратна дружба російського й українського народів. Чугуївці неодноразово повставали проти панського визиску, активно підтримували селянські повстання під проводом Степана Разіна, Кондратія Булавіна, противилися сваволі аракчеєвського режиму. Відомо, що у 1819 році в Чугуєві розпочалося повстання проти кріпосників... Декабрист М. І. Тургенев у книзі «Россия и русские» докладно описав жахливу розправу над волелюбними чугуївцями, якою керував особисто сам Аракчеев. Пізніше славетний російський художник І. Ю. Репін, який народився і провів свою молодість У Чугуєві, згадував про страждання людей, які не хотіли бути військовими поселенцями. Проте, не зважаючи на жорстоку експлуатацію, чугуївці глибоко любили свій край. Чугуївський полк вважався одним з найкращих у російській армії. Його солдати були учасниками всіх воєн, які доводилося вести Росії, починаючи з кримських походів князя Голіцина.



|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |


Справка Харькова

- Контакт
- Наш баннер
- Размещение информации
Портал "Твой любимый Харьков" ® 2007-2016 | Правовая информация