Харьков

Харьков - история - История городов Харьковщины

НовостиФорумКаталог фирмКаталог сайтовГор. справкаИсторияПриродаФото    ПОИСК  

История Харькова

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |



Важко припустити, що є людина, яка б залишилась байдужою до походів або поїздок, близьких чи далеких, яку б не вабило подорожування. І це природно. Людині властивий невблаганний потяг до пізнання, розкриття таємниці природи, історії, мистецтва. Жадобу до знань тамують книги й журнали, телебачення й кіно. Спрага пізнання вдовольняється також подорожуванням. Мандруючи дорогами рідної Харківської області, ми не тільки милуємося чарівним обрієм Салтівського чи Печенізького водосховища, а й наочно переконуємося в чудотворній силі розуму і праці людей, спрямованій на перетворення природи. Знайомство з місцями, що нас оточують, формує прив'язаність до рідного краю, повагу до його історії й сучасного життя. Все, що належить йому, стає невіддільною часткою нашого серця, заповнює наше духовне єство. Помічено, що з-поміж іншого у подорожуванні нас цікавить і передусім те, чому саме так називається місцевість, де ми вперше з'явились, звідки пішли назви населених пунктів, річок, озер, морів, частин міста або вулиць. Щоправда, інтерес, як правило, виникає до таких, які вперше трапилися або значення яких нам, незрозумілі. Буваючи, наприклад, у Ленінграді, ми не замислюємося над назвою міста: з шкільної лави кожен з нас виніс знання про історію заснування і причини перейменування цього міста. Колишня столиця царської Росії: з 1703 року — Санкт-Петербург, з 1915 року — Петроград — була перейменована в Ленінград. — слово старослов'янської мови (воно відповідає російському «город»), що сприймається з відтінком урочистості. За цією морфологічною моделлю пізніше, були утворені й інші назви міста на відзнаку революційних і державних діячів — Калінінград, Кіровоград. Нещодавно цей словотворчий зразок використано для творення назв міст від інших основ, зокрема: Цілиноград, Волгоград. Чітко встановлюваний морфологічний склад слова допомагає розгадати походження назви міста чи села, вулиці чи площі. Інакше ми ставимось до назви міста Москви, якій уже понад 800 років. Звідки пішла назва міста? Що вона означала? Дати відповіді на ці запитання, аналізуючи саме слово «Москва», не можна. Тим то ми й покладаємось на наукові дослідження, які свідчать, що місто одержало назву від ріки, що іменувалась Москвою. А чому річка була названа так, поки що залишається таємницею. Або візьмемо інший приклад. У назві Павлове поле, одного з районів Харкова, відчутно бачаться складові частини: вони вказують на те, що за ним криється селище Павлова. Тільки не ясно, якого Павлова. Проте це другорядне питання. Важливо, що визначена природа назви. І це заспокоює нас. Однак, багато хто зіткнеться з неабиякими труднощами у спробі розшифрувати хоч би такі назви харківських вулиць, як Сумська чи Римарська. Якщо відверто говорити, то й не всі мешканці обласного центру дадуть відповіді на запитання, в результаті яких обставин з'явилась його назва — Харків. Певно, не всі жителі Куп'янська. Лозової й інших міст і сіл можуть пояснити походження назв рідного міста чи села. З цього приводу можна висловити жаль, хоч дехто резонно заявить: — Ми знаємо, що призначення назви населених пунктів — фіксувати їх існування. Все інше нас не цікавить. Що ж, перша частина цього твердження безсумнівна, Назву мі ста ми розглядаємо як знак, яким даний населений пункт відрізняється від іншого. Друга ж частина висловленого викликає заперечення, важко повірити, що нас ніколи не цікавило питання: чому саме так, а не інакше назване місто чи село, річка, чи море? На Харківщині є села Андріїка, Данилівна, Барварівка, Настасівка і їх значеннєве наповнення ясне: одні з них походять від чоловічих імен, інші від жіночих. Прозорий смисл і морфологічна будова І таких назв, як Новоселівка, Озерне, Підлісне, наявність таких «очевидних» назв спонукає задуматися над тим, а що означають такі слова — назви, розуміння смислу яких не лежить на поверхні. Невже ж назви місцевостей, населених пунктів, вулиць, кутків виникли випадково, тобто ні з чим не пов'язані. Повірити в таке ми не можемо, бо свідомо розуміємо, що географічні назви не закладені в об'єкті самому по собі. Село Благодатне на Барвінківщині назване так, напевно, тому, що місцевість, де воно розташоване, відповідала значенню слова «благодатний». Село Високе одержало таку назву за місцем його розташування порівняно з іншими поселеннями. Звідси легко дійти висновку, що власні географічні назви — не якісь особливі слова. Вони утворились від загальновживаних, загальнопоширених слів. Виникають лише запитання: що первісно означало це слово, з якої мови воно взяте, коли сталося найменування об'єкта? І такі питання так чи інакше постають перед нами. Дати відповіді на подібні запитання намагається лінгвістична наука, яка називається топонімікою, або топонімією. Наука ця вивчає географічні назви, їх іменують ще топонімами. Назви населених пунктів, рік, озер, гір, вулиць тощо — топоніми. Як свідчать дані, вони становлять значну частину словниковою складу мови. Достатньо послатися хоча б на такий приклад. Іменний покажчик книги «Атлас світу» нараховує близько 220 тисяч географічних назв. Топоніми до того ж становлять своєрідну й надто цікаву частину словникового складу мови. Географічні назви зберігаються у мові давно. Зникають стародавні держави, руйнуються міста, зникають мови і народи, а назви залишаються як мовні свідки історії, відголоски прогресу й трагедій давніх народів. Хтось із учених образно назвав топоніміку мовою землі, маючи на увазі те, що географічні назви доносять до сучасності голос минулих часів. Не випадково тому у вивченні топонімів зацікавлені історики й географи. Вони пильно прислухаються до висновків мовознавців, які займаються топонімікою. А лінгвісти намагаються працювати в контакті з істориками й географами. Саме через те до пояснення топонімів прийнято застосовувати: комплексний підхід: ураховувати історичні дані, місце розташування об'єкта, лінгвістичні ознаки слова-назви. Відгуки давнини чутно і в географічних назвах Харківщини. Років тридцять тому в книгах значився Північний Дінець. Ця річка відповідно російською мовою називалась Северный Донец. Означення Северный — Північний потребувало роз'яснення: чи є Южный Південний Дінець? Якщо немає, то звідки узялось означення Северный — Північний? Комплексне вивчення показало, що Северный — це спотворене Северский, яке походить від назви давньоруського племені сіверян, на землі якого протікав доплив Дону - Дінець. Нагадування про сіверян, які разом з іншими племінними об'єднаннями створювали Київську Русь, утримує назва одно го з міст Чернігівської області — Новгород-Сіверський. Гадаємо, що назва племені відбита і в прізвищі Сівер, яке подекуди фіксується у селах Харківської області. Герой твору О. М. Толстого «Хліб» на прізвище Сіверс — прообраз одного з командирів Червоної Армії періоду громадянської війни, виходця з нашої місцевості. Топоніми важливі як підтвердження історії народів. Так, селище Печеніги свідчить про те, що у цих місцях були колись кочові племена печенігів. Місця, зв'язані з перебуванням татаро-монгольських орд, донесені до нас у формах географічних назв типу Одринка, Ордівка Нововодолазького району. Пригадаймо, що від часів татаромонгольської навали залишилась і назва вулиці міста Москви — Ординка, де квартирувалися посли ординського хана. Після звільнення Лівобережної України від нападів татаро-монголів, які змушували населення покидати свої місця і шукати порятунку на правому березі Дніпра і в чернігівських і білоруських лісах, почався зворотний процес — повернення у рідні місця, до-заселення Лівобережжя. Мабуть, правомірно стверджувати, що за походженням переселенців названі села Чернігівське Лозівського району, Басарабівка Кегичівського району, село Литвинівка Великобурлуцького району (литвинами у давнину називали тих, хто прийшов з білоруських земель, які входили до Литовської держави). Славне минуле нашої історії — в топонімах Казача Лопань Дергачівського, Кегичівського районів. У назвах цих поселень слово козак переносить нас до епохи Запорізької Січі, яка вписала героїчну сторінку в історію боротьби українського народу з іноземними поневолювачами. Возз'єднання України з Росією закріпило історично складене братерство українського і російського народів. Дружба народів-братів відбита в таких назвах, як Руська Лозова і Черкаська Лозова Дергачівського району (у минулому Черкасами іменували українців). Аналіз карти Харківської області розкриває також історію промислового розвитку краю. Назва Гути нагадує про розвиток губного, або скляного, виробництва у східних слов'ян. Топоніми доводять, що їх виникнення не випадкове, їх поява історично зумовлена, продиктована певними історичними умовами. Причини ж бувають різні. Назва може пов'язуватися і з географічним розташуванням об'єкта в зіставленні з іншими. Ми переконані, що географічному розташуванню поселень завдячують назви таких слів, як селище Дворічне Дворічанського району, Дібровне Барвінківського, Безводний Яр Великобурлуцького, Глибока Долина Готвальдівсьйого, Довгий Яр Ізюмського, Зелений Гай Балаклійського, Богодухівського, Борівського, Великобурлуцького, Вовчанського районів. На місце розташування населених пунктів по відношенню до раніше заснованих поселень вказують такі назви, як Задонець Ізюмського району, Зарічне, Зачепилівського, Зауддя Чугуївського, Задонецьке Готвальдівського району. Задонецьким чи Зарічним новостворене село називають мешканці тих поселень, що розташовані на протилежній стороні водоймища. Ця назва й закріплюється за цим щойно створеним населеним пунктом. Усяка географічна назва становить слово — важливий елемент мови, який живе віками. Пригадуєте, ми вказували на те, що топоніми — історично стійкі слова, які переживають народи і навіть конкретні мови. Деякі з топонімів дійшли до нас, але слова, від яких вони походять, втратилися. Інші топоніми, Йдучи до нашого часу з сивої давнини, зазнають змін: втрачається їх первісне значення, натомість виникають нові, змінюється звукове оформлення і морфологічний склад. В результаті — в такому слові не вгадується його стародавнє звучання, а відтак і його колишнє значення. Така назва втрачає зв'язок з однокореневими словами. Вона випадає з кола слів, в якому вони об'єдналися смисловою близькістю і словотворчою будовою. Вилучені з ланцюга існуючих зараз слів, такі слова — назви втрачають смисл: ми їх не розуміємо. У цьому випадку починається науково-лінгвістнчне пояснення топоніма. Встановленням повного значення і звучання слова займається мовознавча наука — етимологія. Етимологічні дослідження складні. Щоб дійти істини походження слова-назви, необхідно знати історію конкретної мови (і не тільки однієї), враховувати історичний процес розвитку народу, від мови якого зберігся топонім. Треба враховувати й багато інших речей. Нам важко відповісти, чому одна з вулиць Харкова названа Римарською, тому що з активного словника сучасної української мови вийшло слово римар (лимар), від якого пішла назва вулиці. У XVII столітті це слово було загальновживаним. Ним називали ремісників, які виробляли шкіру і виготовляли шорні вироби. На Римарській вулиці жилн римарі. Звідси і відповідна назва. Що допомогло встановити походження назви? Значення історичної лексики української мови, відомості з історії ремісництва нашого народу. Етимологічні студії спираються на наукові дані і не припускають поверхових необґрунтованих тверджень, які, на жаль, нерідко трапляються у тлумаченні географічних понять. Пошлемося хоч би на те, в якій інтерпретації побутує серед харків'ян пояснення вулиці Сумська. Тлумачення назви цієї вулиці видається напрочуд елементарно простим. Мешканці Харкова знають, що в межах Лівобережної України існує місто Суми. До того ж їм відомі численні випадки, коли дороги, що вели за місто у напрямку міст чи сіл, називались за містом чи селом, куди прямувала дорога. За прикладами не треба йти далёко. ВОНИ відомі харків'янам. Справді, Салтівське шосе — це дорога, що вела і веде на Старий Салтів. Вподовж сучасного проспекту Гагаріна колись пролягала дорога, що прямувала до Змієва; і яка з часом перетворилась у Зміївську вулицю. Усе це так. Але чи можна піддати аналогічному тлумаченню Історію виникнення назви Сумської вулиці. Насамперед поглянемо на карту Харкова. Сучасний Харків великий, триста років тому він розміщався приблизно на території сучасної площі Конституції, вулиць Університетської, Римарської і початку Сумської. Карта свідчить, що Сумська направлена на північ. А щоб попасти до Сум у який бік від Харкова треба їхати? На карті це показано: на захід. Якщо уявити собі, що в давні часи не було ні об'їзної дороги, ні спуску, яким можна було б легко спуститись на Клочківську то можна дуже засумніватися в тому, що саме цією дорогою наші предки прямували до Сум. Та й Суми не були тоді таким значним містом, як зараз, по дорозі до Сум була Ахтирка — важливе для свого часу військове укріплення. Скоріше треба було б сподіватись, що дорога й вулиця, яка вела на захід, могла б бути названа Ахтирською. Однак такого не сталось. А от назва «Сумська вулиця» вийшла і дійшла нашого часу. Звідки ж вона? Не безпідставно її слід пов'язувати, з словом сума. Цим словом називали купців. У словнику В.І. Даля наведено вираз «Богатая и бедная сума», який супроводжується поясненням «о купцах». Імовірно, що одна з найбагатших вулиць, яка забудувалась купцями і була названа Сумською. В етимологізуванні географічних назв не можна покладатися на те, що та чи інша назва схожа на якесь слово, співзвучне з ним. Надто часто схожість назви з першим — ліпшим словом стає просто вигадкою. Так, було б неправильно думати, що Жукове Лозівського району або Жуків Яр Великобурлуцького названі так тому, що там багато жуків, а Комарівки Ізюмського і Краснокутського районів — тому, що там водяться комарі. За законами виникнення топонімів комарі чи жуки не могли спричинити утворення назви населення. Вони не мали соціальної ваги. Подібні назви виникали, як правило, від прізвищ або прізвиськ. Знайти достовірне тлумачення топоніма важко, іноді неможливо. Безліч топонімів залишається таємницями зі сімома печатками. Але ж процес пошуків цікавий.

Давня наша земля... Колись називали її Слобожанщиною, Слобідською Україною, Слобідщиною (Слобідчиною). Відносний прикметник "слобідський" виник від стародавнього іменника «слобода», який в свою чергу зявився на основі спільнослов'янського слова «свобода». Спочатку «слобожанами», «слобідськими», «слобідчанами» називали селян-утікачів від панського гніту, пізніше — вільних поселенців: місця ж, де вони селилися, одержали назву «слободи». Слобідська Україна — історико-географічна область, яка охоплює території сучасних Харківської і частково Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької, Курської областей. Під цією назвою відома вона вже з ХVІІ століття, а до цього, як свідчив один із численних дослідників історії Слобожанщини; професор Харківського державного університету АП. Слюсарський, ця земля називалася Полем, Польською Україною, тобто, «польовою», належною до "Поля". Топтали цю землю кіннота татарська, і польська, і інші завойовники, але вставав народ її на повний ріст, блищали шаблі козацькі, списи селян, влучно били воронезькі пищалі, — і втікали вороги, лишали хоругви, зброю... Назва Слобідська Україна офіційно присівала з невеликою перервою (1780—1786) аж до 1835 року, коли ця територія була перейменована на Харківську губернію. У далекі від нас часи цю величезну територію населяли східні слов'яни. Тут відбувалися битви між князями; тут падали, спливаючи кров'ю, половецькі нападники, під мечами дружин русичів гинули людолови - Печеніги. У цю сиву давнішу слово «Україна» було поширене як територіальна назва окраїнних земель майже на всьому східнослов'янському просторі від Чорного моря і аж до Північно-льодовитого. Саме слово «Україна» сягає глибокої давнини.

З XVI століття терміном «Україна» вже називають конкретну територію, а саме землі середнього Подніпров'я, куди тікало селянство від панського свавілля. У давній українській пісні співалося: «А я молоденький на Вкраїні, Напуваю коня із бистрого Дніпра...» Російський вчений М. В. Ломоносов у 1755 році в своїй «Російській граматиці» писав про три головних російських «діалекти»: «московской», «северной», «украинской». Створення внаслідок визвольної війни українського народу 1648 —1654 рр. української держави, яка ввійшла на правах автономної одиниці під назвою • Малої Росії, або Малоросії, до складу Росії, спричинилося до того, що слово «Україна» закріпилося і за територією--Слобожанщини, Слобідської України, території, на якій селилися переважно втікачі «на слободи», тобто на вільні землі.

|Балаклея | Чугуев | Валки | Купянск | Лозовая | Мерефа | Краснокутск | Салтов | Водолага | Изюм | Волчанск |


Справка Харькова

- Контакт
- Наш баннер
- Размещение информации
Портал "Твой любимый Харьков" ® 2007-2016 | Правовая информация